Освітній процес передбачає навчання майбутніх медичних фахівців і фахівчинь теоретичним знанням і практичним умінням. Раніше оволодіти практичними навичками можна було лише біля ліжка пацієнта. Але ця практика не передбачала створення безпечного середовища для пацієнтів і здобувачів освіти, які опановують практичні навички. У закладах охорони здоров’я основним має бути лікувальний процес, а не відпрацювання навичок студентів. Саме навчання в симуляційному центрі враховує обов'язковий принцип безпеки, тож студенти можуть відпрацьовувати необхідні навички багато разів до повного закріплення. У симуляційному центрі ми можемо йти за симуляційним сценарієм, навчати студентів і не бути залежними від бажання пацієнтів, їхніх родичів, колег-медиків.

Раніше на базі нашого медичного інституту симуляційного центру не було. Ми мали лише навчальні приміщення з необхідним обладнанням для підготовки майбутніх медичних фахівців. Тож створення симуляційного центру стало для нас новим цікавим проєктом, можливістю, що потребувала додаткових зусиль.

З моменту заснування центру і протягом першого року його роботи ми отримали більше викликів, ніж очікували. Передовсім підготовка до створення симуляційного центру була нелегкою: вона почалася з проєктування приміщення, а не з організації процесу навчання. Ми мали зрозуміти, як ефективно розпланувати площу приміщень, щоб забезпечити їхню функціональність. Команда ЖМІ спільно з консультантами україно-швейцарського проєкту «Розвиток медичної освіти» визначили, де обладнати симуляційну кімнату, операторську, кімнати для дебрифінгу, як правильно розмістити в них аудіо та відеообладнання. Мій досвід збагатився не лише освітніми технологіями, а й знаннями з проєктування приміщень (посміхається. — Ред.). Наш симуляційний центр розмістився на четвертому поверсі інституту. У його структурі ми зберегли навчальні кабінети й створили нові лабораторії клінічних навичок.

Першим серйозним викликом стала пандемія COVID-19, адже процес навчання перейшов у режим онлайн і передбачав зміни в роботі. Завдяки участі викладачів симуляційного центру в численних освітніх подіях україно-швейцарського проєкту «Розвиток медичної освіти», які проводили фахівці з України, Литви й Канади, ми спільно з колегами-клініцистами впровадили в освітній процес нову комплексну практичну дисципліну — «Фантомний курс з терапії, хірургії, педіатрії, реанімації й акушерства та гінекології». Отримані на тренінгах Проєкту знання стали базою для створення курсу, а студенти й студентки змогли належно відпрацювати клінічні навички, яких вони потребуватимуть у своїй майбутній професійній діяльності. Подальші тренінги від Проєкту дали змогу поліпшити наші вміння проводити заняття, створювати симуляційні сценарії й чек-листи.

Найбільше студентам сподобалося тематичне наповнення курсу й можливість працювати в команді в умовах, максимально наближених до реальних. Студенти постійно ставили викладачам запитання, вдосконалювали навички, відпрацьовуючи їх на сучасних манекенах. Особливий захват у них викликав пологовий манекен (сміється. — Ред.). Ще до пандемії COVID-19 упродовж навчання навіть студенти-лікарі не завжди могли навчитися приймати пологи. У нашому симуляційному центрі студенти практикуються у відстеженні вагітності й беруть активну участь у наданні допомоги при народженні дитини.

У грудні 2021 року, наприкінці фантомного курсу, ми провели випробування у подібній до об'єктивного структурованого клінічного іспиту (ОСКІ) формі — створили окремі для кожної дисципліни станції, на кожній з яких студенти перебували по п’ять хвилин і демонстрували рівень опанування навичками. Завдяки такому інтерактивному екзамену ми змогли оцінити наскільки ефективним було навчання для студентів. Коли о сьомій вечора закінчувався іспит, ми розуміли, що не лише навчили майбутніх фахівців, а й запалили в них жагу до постійного навчання й розвитку. У листопаді 2022 року ми знову повторили цей курс.

У період пандемії COVID-19 ми забезпечили двотижневе офлайн-навчання для понад 30-ти здобувачів освіти на базі центру, створили нові симуляційні сценарії, чек-листи, які апробували на собі й підкоригували в процесі роботи зі студентами. За 2021 рік орієнтовно 200 студентів спеціальності «Медсестринство» пройшли переддипломну практику на базі нашого навчально-тренінгового центру.

Другий виклик — повномасштабне вторгнення росії в Україну, набагато страшніший, ніж пандемія, оскільки окупанти порушують наше базове право на безпеку й життя. На початку повномасштабного вторгнення ми не працювали, бо перебували в зоні активних бойових дій і тому не мали можливості відпрацьовувати навички в навчально-тренінговому центрі. Частина студентів і колег виїхали за межі країни. Після відновлення навчання заняття у студентів проходили в онлайн-форматі. У червні 2022 ситуація в Житомирській області стабілізувалася, тож охочі групи студентів з різних спеціальностей й освітніх програм пройшли тренінги на базі навчально-тренінгового центру. Наразі ми забезпечили для студентів інших спеціальностей — парамедиків, здобувачів освіти з акушерської справи — проходження практичного курсу, подібного до фантомного, з урахуванням специфіки спеціальності.

Зараз у симуляційному центрі навчання проходить офлайн із дотриманням безпекових вимог для всіх студентів, які перебувають у Житомирі. Під час повітряної тривоги всі переходять в укриття, а з відбоєм повітряної тривоги навчання продовжується. Ті студенти, які виїхали через війну на захід України або за кордон і ще не повернулися, продовжують навчання за індивідуальним графіком.

Сьогодні я найбільше пишаюся тим, що центр працює. Він не став музейним приміщенням після відкриття, куди ходять поважні особи на екскурсію (посміхається. — Ред.). На базі навчально-тренінгового центру проходять навчання не лише студенти й студентки ЖМІ, а й медичні сестри та медичні брати закладів охорони здоров’я міста, а також мешканці громади Житомира. У нашому центрі є постійний рух і життя. Пишаюсь своєю командою колег-однодумців, які в умовах воєнного стану наполегливо працюють.

Первинна цільова аудиторія інституту — наші студенти. Ми навчаємо медичних сестер за трьома освітніми ступенями: молодший фаховий бакалавр, бакалавр і маґістр медсестринства, також навчаємо фахівців екстреної медицини, фізичних терапевтів, акушерок. Саме для них створені лабораторії клінічних навичок, як осередок здобуття професійних компетентностей під час навчання. Вторинна цільова група — медсестри й медбрати, здобувачі й здобувачки післядипломної освіти.

З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну нашою активною аудиторією стали цивільні, а також представники й представниці ТРО, для яких ми проводимо навчання з домедичної допомоги. Понад дві з половиною тисячі жителів Житомира та області опанували практичні навички надання домедичної допомоги в нашому центрі. Продовжуємо навчати фахівців комунальних закладів охорони здоров’я, приватних медичних центрів. Наразі ми ще навчаємо близько 20 колег, які попередньо не працювали на базі центру: викладачів клінічних дисциплін із внутрішньої медицини, хірургії, педіатрії та основ медсестринського догляду, які набувають досвіду щодо написання сценаріїв і чек-листів, і зможуть також проводити заняття в центрі.

Для тренінгів ми активно використовуємо отримане від україно-швейцарського проєкту «Розвиток медичної освіти» обладнання. Особливо те, що стосується базової підтримки життя, реанімаційних заходів, догляду за пацієнтами, проведення обстеження, медичних маніпуляцій. Матеріально-технічна база центру має періодично поновлюватися: чим частіше використовується манекен для проколу вени, тим менш придатним він є для майбутніх маніпуляцій. Студенти, з одного боку, ніби й бачать, куди варто робити прокол, а з іншого — втрачають відчуття, які повинні бути в процесі первинного проколу вени. Тож ми поповнили своє обладнання манекенами для проведення серцево-легеневої реанімації, забезпечення догляду за пацієнтом, довеного доступу та додатковими витратними матеріалами.

Від етапу створення й до сьогодні симуляційний центр додає керівництву й викладачам роботи (сміється. — Ред.). Та якщо серйозно, впровадження симуляційних технологій є невід’ємною частиною ефективного, сучасного й цікавого освітнього процесу. Тож центр дав нам можливість ефективно навчати студентів клінічних навичок. Я впевнено можу сказати, що студентам подобається навчання, вони дуже вмотивовані. Ще з перших занять ми почали отримувати позитивні відгуки. Зараз бачимо в їхніх очах вогник і бажання продовжувати навчання.

В освітній процес найліпше впроваджувати елементи симуляційних технологій клінічних дисциплін. Саме тому ми зараз поступово впроваджуємо для студентів тренінги із серцево-легеневої реанімації, методів зупинки кровотечі, обстеження пацієнтів, виконання ін'єкцій.

Після конференції SESAM розумію, що симуляційний центр має постійно вдосконалюватися. На події ми побачили новітні симуляційні технології, можливості для проведення тренінгів, спостерігали, як проходить SESAM SIM UNIVERSITY (змагання команд міжнародних університетів з використанням симуляційних технологій. — Ред.), отримали досвід проведення дебрифінгу. Мені сподобалася програма вільного доступу до заходів конференції. Навіть при великому бажанні ми фізично не змогли б відвідати всі активності — водночас проходило орієнтовно п’ять-шість сесій. Тож ми (у делегації, участь якої підтримав Проєкт, було 10 учасниць — представниці ХНМУ, БДМУ, ТНМУ, ЛМА, МОЗ. — Ред.) склали свій розклад відвідування, а ввечері з колегами збиралися, ділилися досвідом і враженнями.

Мене неабияк вразило своєю функціональністю й реалістичністю симуляційне обладнання, продемонстроване на конференції. Приміром, шкіра й волосся геронтологічного манекена мали ознаки вікових змін. Манекени доношених і недоношених дітей були наче живі й відповідали вазі реальної дитини. Коли ти дивишся на цей манекен і бачиш судинки на ручках і п’яточках, що анатомічно відтворюють тіло новонародженого — захоплюєшся.

Також бачили манекени віртуальної реальності, це було щось неймовірне! Після конференції ми поділилися враженнями від візиту з представниками адміністрації на вченій раді та колегами: розповіли про сучасне обладнання й визначили потребу поповнення свого обладнання тим, що побачили на конференції. На події ми взяли контакти компаній, які займаються розробленням і дистрибуцією симуляційного обладнання, тож у перспективі плануватимемо дооснащення.

Щодо комунікацій в охороні здоров’я, зокрема в медичній освіті, на жаль, поки величезна прогалина. Пригадую себе молодим інтерном, яка випустилася з університету. Я мала знання, бажання лікувати, допомагати людям. Проблематичною була ефективна комунікація з пацієнтами, навіть якщо вони неконфліктні. Важко було пояснити простою немедичною мовою, що ти рекомендуєш пацієнтові, чому саме така стратегія. З людиною, яка захворіла, важливо ефективно комунікувати, аби обговорити план лікування. Коли пацієнт зі зрозумілих причин не завжди налаштований на позитивну розмову, то працювати важко. Ефективній комунікації потрібно навчатися. Нас цьому не вчили, на жаль.

З мого досвіду, коли студенти приходили у відділення й мали виконати маніпуляції, якими не володіли досконало, ключовою ставала комунікація з пацієнтами, завдяки якій можна повноцінно обстежити пацієнта без заперечень. Студенти не завжди хочуть над цим працювати, кажуть, що не знають, як це робити. Є багато тем, які потребують особливої комунікації. Навіть поза специфічними ситуаціями потрібно вміти правильно зібрати сімейний анамнез, викликати довіру у пацієнта.

Сьогодні це особливо потрібно в сімейній медицині й медичним сестрам і лікарям. Від того, як фахівці комунікують із пацієнтом та його родиною, далі залежатиме їхня співпраця. Повна взаємодія може відбутися лише завдяки добрій розмові.

Як викладачка медсестринської освіти я дуже хотіла б сказати, що медсестринство — це престижно. Насправді ж ситуація не зовсім така. Випускники медичних закладів вищої освіти (ЗВО) не завжди можуть знайти місця роботи відповідно до тих фахових компетентностей, які вони отримали під час навчання. В українській практичній охороні здоров’я немає розмежування, де повинен працювати той чи інший спеціаліст залежно від рівня освіти. Часом медична сестра з дипломом спеціаліста може працювати у відділенні реанімації інтенсивної терапії, хоча за кордоном для цього має бути мінімум рівень бакалаврату, а то й маґістра. Також у нас немає диференціації відповідно до фахових компетентностей. Приміром, молодший бакалавр або магістр сьогодні самостійно примножує ті чи інші фахові компетентності, не лише клінічні, а й управлінські, лідерські та комунікативні.

Рівень зарплати, хай би як це банально звучало, теж впливає. Працювати й отримувати задоволення від роботи добре, але потрібно також отримувати достатню оплату праці, яка даватиме можливість не просто існувати в суспільстві, а повноцінно жити, подорожувати й розвиватися. На жаль, цього ми сьогодні не маємо. Хоча після реформи первинної ланки і, власне, вже й вторинної, збільшилася кількість студентів, які зацікавлені працювати в реформованих закладах охорони здоров’я з поліпшеною зарплатнею й умовами праці. Думаю, що престиж професії зростатиме, якщо практична охорона здоров’я запропонує місця, кваліфікаційні характеристики розрізнення залежно від ступеня освіти, а також підвищить оплату праці.

Величезну кількість наших випускників чекають європейські країни, це, на жаль, наші професійні втрати. Я маю випускників, котрі продовжили навчання в Європі й потім працевлаштувалися. Вони отримують задоволення від умов роботи і я за них щиро радію, але розумію, що ці прекрасні медичні фахівці, могли б врятувати не одне людське життя в Україні за інших умов.

Ми не просто спільнота однодумців, ми сім’я. Україно-швейцарський проєкт «Розвиток медичної освіти» формує потужний нетворкінг. Знайомства в рамках Проєкту сприяють співпраці з іншими пілотними ЗВО. Так, у жовтні 2021 року ми з колегою з інституту й групою студентів-парамедиків, а ще й спільно з колегами з Рівненської медичної академії (РМА) відвідали «Школу симуляційного навчання» в Тернопільському національному медичному університеті (ТНМУ). Зараз ми активно співпрацюємо з колегами з ТНМУ й Буковинського державного медичного університету (БДМУ), навчаємося один в одного, ділимося досвідом.

Мене надихає й мотивує команда Проєкту, колеги з пілотних ЗВО. Проєкт допоміг зрозуміти, що варто рухатися в напрямі змін, поліпшувати умови навчання й удосконалювати процес отримання знань нашими студентами й студентками, зацікавлювати та мотивувати їх до навчання.